Швидкий урок з медіагігієни

Ви знаєте, що велика частина постів, які ви читаєте, – проплачені, більшість цитат на демотиваторах ніхто ніколи не говорив, Вікіпедія може брехати, купу ваших історичних знань придумали кінорежисери, реклама часто не має позначки sponsored, а ЗМІ мають власників зі своїми інтересами в політиції і бізнесі?

“Хто керує інформацією – керує світом”, – кажуть на курсах комунікацій, а я кажу вам, що хто володіє медіа гігієною, той керує своїм життям і своїм вибором.

ПРАВИЛО №1. ЩО ЗА РЕСУРС?

Перевірка ресурсів інформації – це базове правило медіа-гігієни. Приблизно, як мити руки.  Я навіть не буду переконувати вас метафорами, що ви ж дивитеся на термін зберігання продуктів, не п’єте оцет замість вина і не купуєте одяг, на лейблі якого бракує літер. Просто скажу, що сучасна людина, яка не перевіряє сайти, з яких бере інформацію, і бездумно перепощує незрозумілі фейки – це небезпека для суспільства. Така собі абізяна з гранатою в модному прикиді і з чистими руками.

ПРАВИЛО №2. ЗАГОЛОВОК ЧИ МАНІПУЛЯЦІЯ?

Стежити за новинами, проглядаючи заголовки – тренд, який легко пояснити і швидкістю, і об’ємом вживання інформації щодня. Але ця звичка часто робить із вас не ніндзю поінформованності, а тупого барана маніпуляцій.  Саме заголовки, які містять нібито суть статті, можуть або, взагалі, не відповідати її змісту, або відображати думку, яку б ви ніколи не сформували самостійно. І найстрашніше, що ви про це ніколи не здогадаєтеся, тому що статтю ви не прочитали.

ПРАВИЛО №3. ІСТЕРИКААААА!!!!!

У мене є особисте правило: я не читаю постів, написаних капслоком, або постів, які мене спонукають кудись терміново бігти і шось терміново робити (я навіть смски такі не читаю, але не кажіть про це нікому). Адже часто саме за неймовірною кількістю емоцій (капслоків, знаків оклику, “терміновий перепост”, “100% інфа”) криється проста спроба поставити вас у нібито критичну ситуацію виживання, в якій вирубається і логіка, і аналіз, і простий здоровий глузд.

ПРАВИЛО №4. ШАБЛОНИ І МЕМИ

Ви помітили, що є статті і пости, які пишуться, ніби під копірку? Автори різні, зміст різний, але слова і вирази настільки часто повторюються, ніби їх просто закинули в міксер і рендомно розкидали інтернетом. Насправді, це не так: політичні й інформаційні меми часто розробляють цілком собі розумні люди за цілком навіть нерозумні гроші. Ці шаблони мають повторюватися настільки часто, щоб ви були впевнені, що вони не потребують доказів. А отже і не шукали їх. “Реформи не працюють, олігархи багатіють, ні не олігархи, а бариги, не бариги, а порохоботи, не порохоботи – тоді зрадофіли, не зрадофіли, а ватні якісь, всім їм тиском МВФ по зубожінню, ато порозкрадали/попродавали наше, а потім всі виїхали на заробітки, краще б, взагалі, без держави, але не треба мені про Сомалі, про Сомалі я і сам знаю.“

ПРАВИЛО №5. “АНОНІМНЕ ДЖЕРЕЛО”

Бачили в статтях “за інформацією анонімного джерела…” ? Так ось, у більшості випадків цього анонімного джерела ніколи не було, і вам тупо закинули фейк. Просто таке словосполучення солідно звучить і має такий легенький смак конспірології, яку ми всі любимо зі шпигунських фільмів. Замініть образ журналіста, який збирає інформацію по крихтах, ризикуючи життям, на дядю з товстим гаманцем, якому треба пропихнути потрібну йому інформацію, – і зразу конспірології стане менше, а факт замість достовірного стане, в першу чергу, сумнівним.

ПРАВИЛО №6. АНТИЛОГІКА АБО ПРАВДИВА БРЕХНЯ

Коли ви нібито залишилися один на один із фактами, радіти передчасно, тому що навіть найкращі факти можна неправильно інтерпретувати. Людська модель мислення зазвичай є причинно-наслідковою.  Коли причина сходиться з наслідком, то ми це називаємо чимось логічним. Логічно вдянутися тепліше, якщо на вулиці мінус двадцять, і нелогічно, якщо плюс тридцять. Також нелогічно за мінус двадцять випити томатний сік або за плюс тридцять пофарбувати волосся. Можна, звичайно, але це не буде наслідком прогнозу погоди – це будуть просто не поєднані між собою речі. І чому тоді ми так не думаємо, коли читаємо новини? Нам спокійно можна сказати, що через зростання тарифів у нас будуть погані дороги, що реформи мають призвести до підвищення пенсій, а людина, яка роками крала, більше не буде через глобальне потепління або виграш у лотереї. Не ведіться! Аналізуйте, наскільки факти пов’язані між собою, наскільки висновки збігаються з причинами, і чи немає інших факторів і причин, які можуть впливати на висновки.

ПРАВИЛО №7. АМНЕЗІЯ

“Я не злопам’ятна, але пам’ять у мене хороша”, – казала мені мама, і я ніколи не сприймала це як жарт. А ось більшість політиків – сприймають, тому що повністю впевнені в нашій з вами амнезії. З року в рік, від виборів до виборів нам пропонують ікону новонародженного Святого в новому костюмі і з новим шрифтом на борді. Святого без минулорічних зашкварів, без купи брехні, без кримінального минулого і без купи протиріч у цитатах. Кришталево чисте створіння, яке ніколи нічого такого не говорило і не робило, а ви фсьо врьотє, тому що в цьому сезоні про це не писали. Я особисто сприймаю впевненість у моїй амнезії – неповагою до себе, а мій друг гугл може нагадати мені всі факти, які я аналізую, роблячи свої висновки. Чого і вам бажаю!

Година коду: як навчитися програмувати за 60 хвилин

Інформатика – не просто один з найцікавіших шкільних предметів, це ще й одна з найважливіших у сучасному світі наук. Але нерідко вона видається учням заскладною та не дуже цікавою. Як довести учням, що інформатика та програмування цілком їм по силах? Наприклад, під час тижня інформатики (проходить з 3 по 9 грудня) можна взяти участь у Годині коду, яку організовує Code.org – громадська організація з популяризації вивчення інформатики в закладах освіти.

Що таке Година коду?

Це одногодинний вступ до інформатики, що має продемонструвати, що програмування – це не так складно, як може здаватися на перший погляд. Опанувати основи програмування може кожен. І для цього потрібна лише одна година!

Насправді кожен учень повинен мати можливість вивчати інформатику. Навіть якщо він не збирається у майбутньому пов’язувати своє життя з програмуванням. Інформатика чудово розвиває логіку та творчість, формує навички розв’язування задач. І, звісно, знання основ інформатики дає безліч можливостей для подальшого кар’єрного успіху.

Година коду дає учням можливість, граючись, навчитися писати коди. При цьому вони зможуть одразу побачити результати своєї роботи, а це надзвичайно зручно. До того ж, сумно точно не буде, адже цього року організатори підготували неординарні уроки, під час яких діти зможуть поринути у світ Майнкрафт, створити власну гру «Зоряні війни» в далекій-далекій галактиці, опанувати основи робототехніки та ще багато іншого.

Як приєднатися?

Все дуже просто. Щоб приєднатися до Години коду, необхідно зареєструвати ваш урок інформатики на офіційному сайті проекту Code.org. Після цього необхідно обрати один з представлених на сайті інтерактивних підручників (інструкції з написання кодів додаються). На сайті також наведено детальні інструкції, за допомогою яких ви зможете легко організувати Годину коду. Зверніть увагу: уроки доступні українською мовою.

Цікаво, що для того, щоб провести Годину коду, не обов’язково бути викладачем інформатики. Достатньо цікавитися програмуванням, вірити у себе, та мати бажання долучитися разом із учнями до світової освітньої ініціативи.

Як працювати?

Вправи та підручники від Code.org працюють на будь-яких пристроях (персональних комп’ютерах, смартфонах, планшетах) у будь-яких браузерах. Докладна інформація про підручники та технічні вимоги також представлена на сайті. А якщо немає змоги працювати на комп’ютері, можна скористатися спеціальними безмашинними вправами. Самі розробники рекомендують працювати наступним чином:

• у парах – як свідчать дослідження, учні, які програмують удвох, демонструють кращі результати;
• використовуючи проектор – таким чином ви зможете залучити до участі у Годині коду одразу весь клас, навіть якщо пристроїв на всіх не вистачає;
• скориставшися безмашинним варіантом – для цього розробили спеціальні вправи. 

Узяти участь можуть усі вчителі України зі своїми учнями! І це дійсно чудово. На сайті представлені різні варіанти завдань для дітей різного віку, а отже, кожен учитель зможе знайти матеріал, який зацікавить саме його учнів. До речі, приємна новина: після завершення кампанії всі, хто забажає, зможуть роздрукувати для своїх учнів сертифікати, а потім ще й опублікувати світлини з уроку в спільноті проекту на Facebook.

Година коду проводиться зусиллями американської неприбуткової організації Code.org. За час існування ініціативи в ній узяли участь понад 100 мільйонів школярів зі 180 країн.

Як навчити дитину медіагігієни

Об’єктивність і суб’єктивність

Насамперед важливо пояснити, що інформація може бути об’єктивною і суб’єктивною. Перша стосується об’єкта, друга — суб’єкта. Наприклад, «іде дощ» — це об’єктивна інформація. Ми можемо перевірити це, відчути дощ на собі, намокнути під ним. Коли ми починаємо міркувати на тему дощу — це вже суб’єктивна інформація: «Дуже погано, що йде дощ, — я як раз помив машину» або «Добре, що йде дощ, — з’являться гриби». Це наше особисте ставлення, що ґрунтується на суб’єктивних поглядах і життєвому досвіді.

Із цієї точки зору всі ЗМІ (незалежно від країни, власників, популярності тощо) — суб’єктивні. Усе починається із суб’єктивності конкретного журналіста, продовжується редактором і закінчується власником видання.

Ми живемо в постіндустріальному світі, багато явищ якого визначаються інформацією. Якщо ми масово говоримо щось негативне про біткоїни, то їх курс відносно долара падає, якщо щось позитивне — росте. Це стосується будь-якого товару. Усе визначається сумою думок людей. У постіндустріальному світі те, що людина сказала, зазвичай, важливіше за те, що вона зробила. Принаймні в контексті ЗМІ.

Критичне мислення

Як перевірити: чи стосується інформація об’єктивних даних, чи це просто слова? Важливо мати критичне мислення і перевіряти інформацію.

Скільки разів не скажи слово «халва» — у роті солодше не стане. Критичне мислення як раз змушує людину скуштувати халву, щоб зрозуміти — існує вона взагалі, чи ні.

На жаль, більшість людей сліпо довіряють ЗМІ і не хочуть перевіряти інформацію. В основному, тому, що їм так комфортно. Наявність критичного мислення передбачає, у тому числі, вихід із зони комфорту.

Наприклад, багато людей бездумно діляться в Facebook постами про розіграш квартири в Києві, хоча це відвертий фейк. Ще один типовий приклад — обіцянки політиків. Мені здається, люди поки не хочуть розвивати в собі критичне мислення. А представники будь-якої влади ніколи не зацікавлені в тому, щоб громадяни країни володіли ним на максимальному рівні. Адже більшість політичних програм у світі — популістські, а популізм розбивається об критичне мислення.

Уявіть, ви приходите на ринок, і вам у пакет кладуть 10 нормальних помідорів і один гнилий — це ж ви винні, що вам його туди поклали. Потрібно було перевіряти. Шахрайство живе на довірі людини. Поки її можна обманювати, поки вона не вмикає захисні механізми критичного мислення, не починає вивчати продукт, який купує, — її будуть обманювати. Це як вуличні наперстки. У цій грі неможливо перемогти, але вона розрахована на людей, які готові себе обманювати і не ставитимуть навідних запитань про те, як взагалі гра працює, і чому я не виграю.

Як визначити правда це, чи фейк

Якщо ми бачимо пост про розіграш квартири в Києві, то для початку потрібно написати повідомлення на сторінку, де він опублікований. Отримати фотографії квартири, за допомогою сервісів, які є у відкритому доступі (наприклад, Google Image Search), перевірити, звідки взяті ці фотографії. Почати особисту взаємодію зі сторінкою: ставити навідні запитання, наприклад, чому вони розігрують квартиру. Рано чи пізно людина прийде до розуміння, що ніякої квартири не існує і її обманюють. Швидше за все, їй або не відповідатимуть, або відправлять фейкові фотографії іншої квартири.

Якщо це новинні фейки — завжди потрібно перевіряти джерела інформації. Дуже часто інформацію публікують сайти-одноденки, про які нічого не відомо. Завжди необхідно розуміти, звідки походить інформація, і спершу скептично ставитися до того, що тобі кажуть.

Canva: створення інфографіки

Canva – мультимовна онлайн-платформа, яка допомагає створити яскраву інфографіку, використовуючи велику бібліотеку дизайнерських шаблонів.

Майстер-клас про те, як працювати з онлайн-платформою Canva

Ключові переваги Canva:

• велика бібліотека готових тематичних шаблонів (документи, презентації, логотипи, афіші, постери для соціальних мереж та ін.);
• широкий діапазон опцій редагування;
• наявність української в мовних налаштуваннях інтерфейсу;
• можливість командної роботи над одним проектом (до 10 осіб);
• зручні формати збереження готових проектів ( PNG, JPEG чи PDF);
• безкоштовне користування опціями платформи у 30-денний термін.

10 фактів про освіту в Сінгапурі, що вражають

1. Особлива освітня філософія

Саме філософія робить освіту Сінгапуру привабливою для вивчення. Вона живе не просто на словах, а розкривається в усьому, що ми бачимо у звичайній сінгапурській школі. Її елементи були закладені в розбудову освіти ще з моменту здобуття незалежності.

Філософія стандартного навчання Сінгапуру об’єднує три ключові принципи щодо викладання і навчання:

У країні вірять в холістичну, цілісну освіту. Таку, що забезпечує цілісне світосприйняття, передбачає отримання фундаментальних знань і практичних навичок.

Сінгапурці певні: кожна дитина хоче і може навчатися. Тому фокусуються на потребах дітей, коли розробляють освітні методики.

Тут вірять, що навчання розквітає за чотирьох умов:

·     Створення турботливого та безпечного середовища навчання.

·     Діти залучаються до активного конструювання знань. Це навчання через запитання та через вирішення проблем, а не накопичування знань заради знань. А знання тут отримують для того, щоб задовольнити внутрішню зацікавленість і потребу у вирішенні проблем.

·     Велика увага до розвитку навичок синтезу й аналізу, вміння дискутувати.

·     Акцент на оцінюванні. Воно потрібне, щоб закривати певні пробіли в навчанні дітей, і передусім — формувальне, а не звичайні «рейтингові» тести та екзамени.

2. Навчальний рік починається взимку й закінчується восени

Навчальний рік тут починається в січні і завершується наприкінці жовтня. Я дізнався про це, коли постало питання, чому в розпал липня діти ходять до школи. Насамперед це для того, щоб поєднати календарний рік з навчальним. До того ж, у Сінгапурі за вікном увесь рік літо й повноцінно відпочивати місцеві школярі можуть у будь-який сезон.

3. До середньої школи треба скласти іспит

Вам не почулося. Іспити в школярів у Сінгапурі не тільки наприкінці навчання, а ще й коли дитині 12 років і вона переходить до середньої школи. Цей екзамен називається Primary School Leaving Examination (PSLE). Включає тестування з дисциплін, які найбільше надихають дитину й визначатимуть її подальший шлях.

У середній школі освіта відбувається в рамках спеціальних курсів з різними програмами — Експрес (4 роки навчання), Спеціальний, Стандартний, Нормальний академічний (5 років), Нормальний Технічний (5 років), Передпрофесійний.

Після закінчення середньої школи учні складають другий іспит — Singaporean GCE ‘O’ Level і потрапляють на навчання в коледж. Останній іспит — безпосередньо перед вступом в університет. Саме через цю низку екзаменів сінгапурська система освіти отримує велику дозу критики — мовляв, надто вже багато уваги приділяють екзаменуванню.

Самі ж сінгапурці наголошують, що проводять іспити не задля того, щоб створити рейтинг або вкрасти можливості в молоді, а щоб запропонувати дітям певну швидкість отримання нових знань і навичок, яка відповідає їхнім здібностям. Спершу ти дивишся на все це, і здається, що це якийсь глухий кут у навчанні. Але потім розумієш, що така схема дає можливість дитині потрапити в університет, навіть якщо вона показувала не дуже високі результати в початковій школі.

4. Освіта, яка навчає любити свою країну

Кожен день у школах Сінгапуру починається з підняття державного прапора. Але цим патріотичне виховання, звісно, не обмежується. Воно тут не тільки про прапор, гімн чи знання якихось базових законів.

Освітяни вірять, що справжній громадянин — особистість розкрита й усебічно розвинена. Ця людина несе Сінгапур у своєму серці та розуміє, що держава багато робить для неї й розраховує, що громадяни повертатимуть це майбутнім поколінням, залишаючись у країні та розвиваючи її потенціал.

Окрім власне уроків та підручників, громадянська освіта охоплює шкільне самоврядування та позашкільні активності, навчання безпеки в інтернеті, сексуальну освіту, кар’єрне орієнтування.

У Сінгапурі кожен вчитель є педагогом з громадянської освіти, батьки є ключовими партнерами, а цінності не тільки пропонуються, а й прищеплюються.

Мені показували «таблицю цінностей» в одній зі шкіл. За кожним пунктом є розшифровка — як саме можна продемонструвати певну цінність у дії. Наприклад: «допомагаю приятелю, який не встигає з навчанням», «розказав/-ла історію під час церемонії підняття прапора», «провів/провела екскурсію для відвідувачів школи», «запропонував/-ла ідею для покращення школи і беру участь у її впровадженні».

Протягом року діти збирають значки, які можна отримати за виконання певної дії. Школярі мають встигнути зібрати всю колекцію.

5. Учительство, яке зростає, та вчительські ступені

Як і в нашій Новій українській школі, сінгапурці ставлять у центр дитину. Але бачать ключем до досягнення високого розвитку школяра саме вчителя. Тому увага до педагогів проявляється не тільки на рівні високої заробітної плати, а й у фінансуванні державою проектів, які сприяють професійному зростанню вчительства. Ці проекти не є обов’язковими, їх ніяк не контролюють і дають повну свободу з використання можливостей. Загалом вчителі отримують від держави покриття на професійне зростання протягом 100 годин на рік.

Керівник Академії сінгапурських вчителів розповідав, що зараз тут зосереджені на тому, щоб освітяни ставали вчителями одне для одного. У них потужні спільноти, які навчають на рівні шкіл, районів і країни в цілому. Головними провайдерами знань є самі педагоги, а не просто залучені ззовні фахівці.

Кожен вчитель має ступінь. У Сінгапурі їх чотири: Teacher, Senior, Lead, Master Teacher. Ступені присуджують незалежні вчительські кластери з осіб, які мають вищий ступінь.

6. Відмова від шкільних інспекцій

У Сінгапурі є чіткий баланс між шкільною автономією та звітністю. Тут відмовилися від шкільних інспекцій, які стресували освітян щонайменше тричі на рік. Натомість у кожній школі проводять самооцінювання за системою з 9 компонентів.

Комісія до місцевих шкіл усе ж приходить, але тільки раз на шість років. До неї входять вчителі та директори з інших шкіл. Вони перевіряють, наскільки самооцінювання відповідає реальному стану справ. Але первинно школа сама ставить собі оцінку, бачить зони свого зростання та вдосконалює їх.

7. Акцент на позитивності в навчанні

Хімічні речовини, що виробляються від переживання позитивних емоцій, допомагають вчитися.

Емоційному інтелекту можна і треба навчитися. А ефективні педагоги мають знати, як допомогти дитині: усвідомлювати і розуміти себе; розпізнавати й керувати різними емоціями, зокрема, у важких ситуаціях; мотивувати себе й брати відповідальність; проявляти емпатію; будувати міцні взаємини.

8. Тілесні покарання

Уперше вони з’явилася в епоху британського колоніального правління. І досі продовжують застосовуватися в деяких сінгапурських школах. Покарання — удари ротанговими палицями, які називаються cane (тростина, а сама «процедура» англійською звучить як canning).

Зауважу, що canning є крайньою мірою та наслідком суворих, систематичних порушень, що заздалегідь відомі дітям. Ідеться про крадіжки, бійки, вандалізм, куріння тощо. Прикладанню палиць передує серйозна роз’яснювальна робота з дитиною, яка порушила правила, спілкування з батьками. Тілесні покарання застосовують тільки до хлопчиків.

Після покарання є пост-супровід, кожне застосування тростин реєструють. Директор школи самостійно вирішує, чи використовувати таку практику, а також тільки директор може власноруч робити canning — учительству це суворо заборонено. Зазвичай побиття палицями відбувається в директорському кабінеті, але можливі й публічні покарання в разі серйозної провини.

9. Учні займаються шкільним благоустроєм

Два роки тому вирішили долучати дітей до прибирання класів після навчання та до забезпечення благоустрою біля закладу освіти. Така практика існує й в інших країнах, наприклад, у Японії. При цьому в школах є постійні прибиральники.

Тобто це відбувається зовсім не з метою зекономити за рахунок дитячих рук. Адже культура спільного прибирання сприяє розбудові взаємин, відповідальності й причетності до справ своєї громади. До того ж цей процес підтримують та супроводжують педагоги, які допомагають розподілити ролі.

10. Прозора система просування кар’єри

На 5,6 млн сінгапурців діють 350 шкіл, де для 500-тисячного учнівства викладають 33 тисячі вчительок і вчителів. Після завершення шести років директор школи може перейти в іншу школу на таку ж посаду або піти викладати в певну інституцію, пов’язану з освітою.

Досвід сінгапурців, їхні вміння та погляди не втрачаються в системі. Цікаво, що багато сінгапурських директорів шкіл, які виходять на пенсію, потім їдуть до інших країн очолювати міжнародні школи. Це дуже поширена практика.

Word It Out: створення хмар слів

Word It Out – зручний у використанні англомовний онлайн-сервіс, за допомогою якого можна створювати різноманітні хмари слів.

Ключові переваги Word It Out:

• сервіс є безкоштовним та не потребує реєстрації на сайті;
• кириличні шрифти не спотворюються при відображенні;
• є можливість обрати на власний смак 2 кольори – для тексту і фону;
• наявність функції вибору орієнтації сторінки та співвідношення сторін зображення;
• можливість виключати короткі слова із хмари;
• наявність кнопки випадкових налаштувань, завдяки якій можна генерувати різні варіанти відображення тексту;
• вільний доступ до скачування власноруч створеної хмари чи її поширення за допомогою посилання.

10 заповідей медіаграмотної людини

Соціальні мережі змінили нашу реальність. Останні кілька років інформація про світ навколо приходить до нас із їхніх стрічок. Раніше ми отримували відфільтрований, відредагований, структурований контент із медіа. Він був різний, але ми знали, хто за це відповідає. Якщо якесь медіа діставало нас остаточно, ми припиняли купувати видання, дивитися телеканал чи заходити на сайт. 

Тепер “сміттєвий” контент стукає у наші двері, не питаючи дозволу. На нас ринуть навали фейків, пропаганди, маніпуляцій, корисних ідіотів, популізму, чорного і білого піару, прихованої політичної реклами, брехні заради кліків, грантів чи просто з любові до процесу. Стрічки соцмереж виглядають, як філіал божевільні, навіть у найпритомніших із нас. 

Як вижити у ній і залишитись при здоровому глузді? Дотримуйся заповідей медіаграмотної людини! (все-таки медіаграмотність пишеться разом).

НЕ ВІР КАРТИНКАМ

Фотошоп має величезні можливості. Навіть школяр за 5 хвилин домалює свастику на український танк, скажімо, батальйону Айдар. І ось уже тисячі репостів кричать нам, що українські добровольці – нацисти і антисеміти. 
А як гарно виглядають сім веселок у Коломиї! Рука так і тягнеться натиснути “лайк” і “репост”. Особливо, коли автор ще й підписав, що то Боже диво. Наше почуття законної гордості і незнання законів фізики вимагає розповсюдити це. І дарма, що це фото з Пенсильванії, яке науковці спростували ще два роки тому. 

А хіба ми пройдемо повз нещасну яснооку дівчинку, яка потребує допомоги? Хто ми – люди або черстві монстри? Звичайно, ми поділимося публікацією з номером картки для допомоги. Навіть якщо дівчинка – цілком здорова і не має жодного стосунку до шахраїв, які “збирають” їй гроші. 

Нехай гугл стане твоїм другом. Перевір картинки через Google Images. Щоб відсіяти зайве, обмеж пошук періодом часу, коли відбувалася вказана подія.  

НЕ ВІР ВІДЕО

У пропаганду вкидають величезні гроші, яких цілком достатньо навіть, щоб зняти кіно різного ступеня переконливості. Як оці “масові заворушення в Одесі”.

Є й простіший шлях. Уже готове відео нарізають на зручні шматки. Тож, якщо обурений герой ніде не говорить, проти чого він обурюється, – можливо, ці місця просто вирізали. Так звернення до Путіна матері загиблого російського солдата перетворюється на звернення української матері до Порошенка.

Забий у гугл чи ютуб ключові слова, наприклад, “Обращение матери солдата” – і велика ймовірність, що ти знайдеш оригінал.

Є ще простіший шлях підробити відео – не треба нічого різати. Лише взяти добре забуте старе відео, перезалити його в інтернет – і вуаля – навчання на Кавказі 2012 року перетворюються на Світлодарську дугу 2016-го. Щоб запідозрити фейк, достатньо придивитися до ландшафту і прислухатися до мови. 

НЕ ВІР ІНОЗЕМНИМ МЕДІА

Посилання на іноземні видання звучить, як магія, додає солідності і відкриває для фейків усі двері. Ми звикли довіряти розумним людям із Заходу. Але спочатку варто розібратися, що це за медіа, чи воно справді публікувало цю новину, чи мають його автори упередження – і які. 

Наприклад, Bloomberg ніколи не повідомляв про величезне родовище золота у Криму.

А британський сайт The Independent, хоч і звучить солідно, належить росіянам і не раз був помічений у поширенні фейків.

Також не зайве з’ясувати, хто автор новини, що іще він писав, і чи це часом не блог. У блогах часто з’являються випадкові люди, за яких керівництво видання не відповідає. Як у цій історії з Buzzfeed. Топове світове медіа нібито повідомило про табори для сирійських біженців в Україні. Звідти, мовляв, вони ринуть у Європу. Насправді, про це написав блогер Іван Коваль – і це було єдине його повідомлення. Він підсилив його фейковим скріншотом новини “Укрінформу” з посиланням на українського експерта. Ні цитати, ні новини ніколи не існувало.

 НЕ ВІР ЦИФРАМ

Цифра завжди звучить переконливо. Особливо якась складна. Чи страшна. Чи і те й інше водночас. Наприклад, як у цьому випадку. Військовий прокурор обмовився, сказавши, що понад 10 тисяч військових “загинули не від бойових дій”. Потім він додав, що це безповоротні і санітарні втрати. Поясню: безповоротні втрати – це загиблі, санітарні – поранені. Потім українські медіа, які не знають матчастини, розповсюдили цю цифру, як кількість “небойових” загиблих. Військова прокуратура мусила спростовувати це додатково. 

Російська пропаганда активно використовувала цей фейк, доповнюючи “новину” коментарями так званої “ДНР”, що “високі небойові втрати пояснюються сутичками російськомовних військових з українськими націоналістами”. Лента.ru заявила, що “в Киеве рассказали о двух уничтоженных украинской армией собственных бригадах”. “Вести” – про “самоуничтожение украинской армии”. “Взгляд” – що “головним ворогом української армії став алкоголізм”. 

А всього лише й треба було – перевірити цифри. Якби це зробили, то побачили б, що 10 000 – це загальна кількість загиблих військових і цивільних за чотири роки з обох сторін. 

НЕ ВІР ПОЛІТИКАМ

Вони заявляють те, що хочуть чути їхні виборці. Гречки? Будь ласка! Політ на Марс? Жодних проблем. Хочете зради? Нате вам! От, наприклад, Сергій Тарута торік заявив, що ймовірність розпаду України, втрати суб’єктності і перетворення на сіру зону – 97%. При цьому він посилається на дані Світового банку та Академії наук. Політик спрогнозував, що наприкінці минулого року Україну мало чекати банкрутство і соціальний вибух. То й що, що Світовий банк не передбачає ймовірності розпаду держав, а займається економічними прогнозами? І навіть прогнозує зростання ВВП України на 4%. Але ж влада у нас погана? Погана. Грошей нема? Нема. Зубожіння? Авжеж. От і лягають подібні “новини” на такий благодатний ґрунт, що навіть журналісти не витрачають часу на їхню перевірку. І потім бачимо таку картину:

НЕ ВІР ДОСЛІДЖЕННЯМ

З’ясуй, хто проводив дослідження, за якою методологією. Скільки людей опитали, як формулювали запитання. Уся ця інформація має бути на сайті соціологічної організації. Якщо її немає – викреслюй цей твір зі списку тих, яким варто довіряти. 

Навіть якщо з переліченим вище усе гаразд – прочитай сам текст або хоча б висновки дослідження, а не його переказ. Можливо, у ньому все з точністю до навпаки, як у цьому звіті Держдепу США про те, що Україна “лідирує щодо порушень прав людини”. Є нюанс – йдеться лише про окуповану її частину.

НЕ ВІР НЕВІДОМИМ ЕКСПЕРТАМ

Справжні експерти – добре відомі, мають відповідну освіту, досвід і хорошу репутацію у професійних колах. Мають вагомі успіхи у своїй сфері, інколи – наукові праці. Натомість псевдоексперти часто виринають із небуття, щоб зробити гучну заяву. Наприклад, про участь України у незаконному світовому трафіку зброї. Google показує, що “директор збройних складів” Михайло Кононович мав стосунок до армії лише під час строкової служби і є депутатом-комуністом. 

Бувають складніші випадки, коли експерта “створюють” з нуля, щоб у потрібний момент він видавав потрібні коментарі. Як фейкового експерта Пентагону, якого вирахував Bellingcat. 

 Не завжди варто вірити й відомим експертам, але з ними зазвичай простіше. Вони продаються дорого, не надто часто і переважно відомо або очевидно – кому.

НЕ ВІР ПАТРІОТАМ

Розумію, що замахуюся на святе. Як не вірити, коли хтось пише, що українські бійці ліквідували пару сотень ворогів? Ну то й що, що немає жодних доказів. Так це ж наші! 

Як не вірити, коли волонтер під час великого бою публікує обурений пост про те, що від нас приховують кілька десятків загиблих? Він точно знає, йому сказали перевірені люди. Він же волонтер, врешті-решт. Ну то й що, що вночі цей пост зникне і виявиться, що десятки людей не спали, бо волонтер став жертвою власної паніки? Він же з найкращих міркувань. 

Не панікуй, шукай або чекай доказів. В іншому разі – стався до цієї інформації, як до недостовірної. У загиблих є ім’я, прізвище, батьки, друзі, родичі і побратими, є місце служби і командування підрозділу. Це не шило в мішку, яке можна сховати. 

НЕ ВІР ОЧАМ

Так, ми можемо помилятися, навіть коли бачимо щось на власні очі. Продовжуючи військову тему – кожен із нас сидить у своєму окопі і бачить лише те, що з того окопу видно. Коли над ним пролітає снаряд, нам нестримно хочеться закричати “Зрада!” Нам страшно і ми хочемо негайних дій. Але правильні дії можуть базуватися лише на точній інформації. І це потребує чесності із собою – визнати, що наші знання обмежені. Або зупинитися і подумати: а як виглядає цей снаряд, а куди і звідки він летить, розпитати командира про ситуацію на ширшій ділянці фронту. І зрада, якщо пощастить, може перетворитися на перемогу. 

ЗАВЖДИ ШУКАЙ ПЕРШОДЖЕРЕЛО І ДОКАЗИ

Ця заповідь узагальнює усі попередні. Не доведено – неправда. Крапка.