Захистись від інфосікації!

Що ми робимо, коли у нас підвищується недолайканість? Декілька хвилин прокручування стрічки Фейсбук або іншої соцмережі – і доза дофаміну повертає нас на нашу орбіту.

Окрім залежності, мінус у тому, що ми можемо клікнути на щось нехороше. На таке, що мама в дитинстві не радила піднімати з підлоги і чіпати руками. На фейк! Батьки навчили нас мити руки, не їсти зі смітника чи з підлоги, а от не клікати на нехороше – не навчили. Адже за їхніх часів просто не було такого виміру життя як кіберпростір. Але тепер інформаційний простір – частина реальності. Тож доводиться вчитися самим, засвоювати навички медіаграмотності та критичного мислення у дорослому віці. 

НУ, НАТИСНУВ Я НА ФЕЙК І ЩО? У ЧОМУ ПРОБЛЕМА?

Зрозумів, що це фейк і пішов далі. Але не так все просто. Інформація з фейку інсталюється в мозку і може бути застосована мозком автоматично у найнепередбачуваніший момент. Навіть якщо у момент прочитання новини ви зрозуміли, що це фейк, то це розуміння може скоро забутися. А от сама новина залишиться. І слушної миті спрацює, як міна сповільненої дії. Якщо запустити соціальну рекламу «щеплення не веде до аутизму», то мозок запам’ятає лише зв’язку «щеплення-аутизм» і забуде маркер «зв’язок відсутній». Те саме може статися із фейком. Ви зрозуміли, що це фейк, але з часом контент фейку залишиться в пам’яті, а от маркер «фейк» може і забутися. Отож, коли сусідка розкаже страшну історію, – людина згадає: так, так, я щось таке чула!

Тож краще вчитися знешкоджувати фейки ще до того, як вони зіштовхнуться із вашою свідомістю. Необхідно вибудовувати свій інформаційний простір так, щоб фейки туди просто не потрапляли, укріплювати власний інформаційний бар’єр. Не вся інформація корисна і не варто шкодувати, якщо ви втратите змогу входити із якоюсь інформацією в контакт взагалі. Не варто переоцінювати свої можливості зі знешкодження фейків. Ми ж не їмо зі смітника в надії на свій розвинутий імунітет?

НУ ДОБРЕ, ІЗ КЛІКОМ НА ФЕЙК РОЗІБРАЛИСЯ. АЛЕ Ж РУКА ТЯГНЕТЬСЯ НАТИСНУТИ І НА SHARE.

Це все одно, що взяти їжу, яку ви знайшли на тротуарі і пригостити нею своїх родичів та друзів. Жах! Але на фейки такої реакції чомусь немає. А варто завести, адже відраза до шкідливої їжі допомагає нам виживати. Таку саму відразу варто культивувати і до фейків, і до тих, хто їх активно поширює. Якщо хтось із ваших близьких розшарив фейк, варто вказати на це, поцікавитися про причини такого вчинку. Може, людина просто не розуміє, як виявляти фейки, і чому їх не варто поширювати. Також варто відкрито висловити свою власну думку щодо теми фейку. Це допомагає мозку запам’ятати, що фейк це фейк і утвердитися у правильному погляді на реальність. Все це треба робити коректно, поважаючи почуття інших. 

Але що робити, коли ви бачите, що ваш близький або знайомий невгамовно продовжує ширити фейки? Ну, тут доведеться йти на радикальні заходи. Ні слова про відфрендження. А от заанфоловити доведеться. Коли постане питання: «А чому ти не лайкаєш мої пости?» – доведеться зізнатися і сказати, що ви не можете допускати фейки у свою стрічку. Це про близьких та друзів. Про інфоресурси, які ширять фейки, взагалі не йдеться: 2 фейки – і в бан. Таким чином ви вибудовуватимете захисний інформаційний фільтр, який берегтиме вас від інформаційного отруєння, від інфоксикації.

МЕДІА, В ТОМУ ЧИСЛІ І СОЦІАЛЬНІ, МАЮТЬ ДО РЕАЛЬНОСТІ ТАКЕ Ж ВІДНОШЕННЯ, ЯК АКВАРІУМИ ДО ОКЕАНУ.

Щось схоже є, але споглядання та вивчення акваріуму ніяк не наближатимуть вас до розуміння системи океану. Ба` більше, усі акваріуми кимось побудовані, сконструйовані. Це не копії океану, не його правдиві відображення. Це чиїсь витвори, що мають на меті, зазвичай, отримання певного зиску. Тож потрібно  формувати свою думку до  медіа-повідомленнь.

Швидкий урок з медіагігієни

Ви знаєте, що велика частина постів, які ви читаєте, – проплачені, більшість цитат на демотиваторах ніхто ніколи не говорив, Вікіпедія може брехати, купу ваших історичних знань придумали кінорежисери, реклама часто не має позначки sponsored, а ЗМІ мають власників зі своїми інтересами в політиції і бізнесі?

“Хто керує інформацією – керує світом”, – кажуть на курсах комунікацій, а я кажу вам, що хто володіє медіа гігієною, той керує своїм життям і своїм вибором.

ПРАВИЛО №1. ЩО ЗА РЕСУРС?

Перевірка ресурсів інформації – це базове правило медіа-гігієни. Приблизно, як мити руки.  Я навіть не буду переконувати вас метафорами, що ви ж дивитеся на термін зберігання продуктів, не п’єте оцет замість вина і не купуєте одяг, на лейблі якого бракує літер. Просто скажу, що сучасна людина, яка не перевіряє сайти, з яких бере інформацію, і бездумно перепощує незрозумілі фейки – це небезпека для суспільства. Така собі абізяна з гранатою в модному прикиді і з чистими руками.

ПРАВИЛО №2. ЗАГОЛОВОК ЧИ МАНІПУЛЯЦІЯ?

Стежити за новинами, проглядаючи заголовки – тренд, який легко пояснити і швидкістю, і об’ємом вживання інформації щодня. Але ця звичка часто робить із вас не ніндзю поінформованності, а тупого барана маніпуляцій.  Саме заголовки, які містять нібито суть статті, можуть або, взагалі, не відповідати її змісту, або відображати думку, яку б ви ніколи не сформували самостійно. І найстрашніше, що ви про це ніколи не здогадаєтеся, тому що статтю ви не прочитали.

ПРАВИЛО №3. ІСТЕРИКААААА!!!!!

У мене є особисте правило: я не читаю постів, написаних капслоком, або постів, які мене спонукають кудись терміново бігти і шось терміново робити (я навіть смски такі не читаю, але не кажіть про це нікому). Адже часто саме за неймовірною кількістю емоцій (капслоків, знаків оклику, “терміновий перепост”, “100% інфа”) криється проста спроба поставити вас у нібито критичну ситуацію виживання, в якій вирубається і логіка, і аналіз, і простий здоровий глузд.

ПРАВИЛО №4. ШАБЛОНИ І МЕМИ

Ви помітили, що є статті і пости, які пишуться, ніби під копірку? Автори різні, зміст різний, але слова і вирази настільки часто повторюються, ніби їх просто закинули в міксер і рендомно розкидали інтернетом. Насправді, це не так: політичні й інформаційні меми часто розробляють цілком собі розумні люди за цілком навіть нерозумні гроші. Ці шаблони мають повторюватися настільки часто, щоб ви були впевнені, що вони не потребують доказів. А отже і не шукали їх. “Реформи не працюють, олігархи багатіють, ні не олігархи, а бариги, не бариги, а порохоботи, не порохоботи – тоді зрадофіли, не зрадофіли, а ватні якісь, всім їм тиском МВФ по зубожінню, ато порозкрадали/попродавали наше, а потім всі виїхали на заробітки, краще б, взагалі, без держави, але не треба мені про Сомалі, про Сомалі я і сам знаю.“

ПРАВИЛО №5. “АНОНІМНЕ ДЖЕРЕЛО”

Бачили в статтях “за інформацією анонімного джерела…” ? Так ось, у більшості випадків цього анонімного джерела ніколи не було, і вам тупо закинули фейк. Просто таке словосполучення солідно звучить і має такий легенький смак конспірології, яку ми всі любимо зі шпигунських фільмів. Замініть образ журналіста, який збирає інформацію по крихтах, ризикуючи життям, на дядю з товстим гаманцем, якому треба пропихнути потрібну йому інформацію, – і зразу конспірології стане менше, а факт замість достовірного стане, в першу чергу, сумнівним.

ПРАВИЛО №6. АНТИЛОГІКА АБО ПРАВДИВА БРЕХНЯ

Коли ви нібито залишилися один на один із фактами, радіти передчасно, тому що навіть найкращі факти можна неправильно інтерпретувати. Людська модель мислення зазвичай є причинно-наслідковою.  Коли причина сходиться з наслідком, то ми це називаємо чимось логічним. Логічно вдянутися тепліше, якщо на вулиці мінус двадцять, і нелогічно, якщо плюс тридцять. Також нелогічно за мінус двадцять випити томатний сік або за плюс тридцять пофарбувати волосся. Можна, звичайно, але це не буде наслідком прогнозу погоди – це будуть просто не поєднані між собою речі. І чому тоді ми так не думаємо, коли читаємо новини? Нам спокійно можна сказати, що через зростання тарифів у нас будуть погані дороги, що реформи мають призвести до підвищення пенсій, а людина, яка роками крала, більше не буде через глобальне потепління або виграш у лотереї. Не ведіться! Аналізуйте, наскільки факти пов’язані між собою, наскільки висновки збігаються з причинами, і чи немає інших факторів і причин, які можуть впливати на висновки.

ПРАВИЛО №7. АМНЕЗІЯ

“Я не злопам’ятна, але пам’ять у мене хороша”, – казала мені мама, і я ніколи не сприймала це як жарт. А ось більшість політиків – сприймають, тому що повністю впевнені в нашій з вами амнезії. З року в рік, від виборів до виборів нам пропонують ікону новонародженного Святого в новому костюмі і з новим шрифтом на борді. Святого без минулорічних зашкварів, без купи брехні, без кримінального минулого і без купи протиріч у цитатах. Кришталево чисте створіння, яке ніколи нічого такого не говорило і не робило, а ви фсьо врьотє, тому що в цьому сезоні про це не писали. Я особисто сприймаю впевненість у моїй амнезії – неповагою до себе, а мій друг гугл може нагадати мені всі факти, які я аналізую, роблячи свої висновки. Чого і вам бажаю!

Година коду: як навчитися програмувати за 60 хвилин

Інформатика – не просто один з найцікавіших шкільних предметів, це ще й одна з найважливіших у сучасному світі наук. Але нерідко вона видається учням заскладною та не дуже цікавою. Як довести учням, що інформатика та програмування цілком їм по силах? Наприклад, під час тижня інформатики (проходить з 3 по 9 грудня) можна взяти участь у Годині коду, яку організовує Code.org – громадська організація з популяризації вивчення інформатики в закладах освіти.

Що таке Година коду?

Це одногодинний вступ до інформатики, що має продемонструвати, що програмування – це не так складно, як може здаватися на перший погляд. Опанувати основи програмування може кожен. І для цього потрібна лише одна година!

Насправді кожен учень повинен мати можливість вивчати інформатику. Навіть якщо він не збирається у майбутньому пов’язувати своє життя з програмуванням. Інформатика чудово розвиває логіку та творчість, формує навички розв’язування задач. І, звісно, знання основ інформатики дає безліч можливостей для подальшого кар’єрного успіху.

Година коду дає учням можливість, граючись, навчитися писати коди. При цьому вони зможуть одразу побачити результати своєї роботи, а це надзвичайно зручно. До того ж, сумно точно не буде, адже цього року організатори підготували неординарні уроки, під час яких діти зможуть поринути у світ Майнкрафт, створити власну гру «Зоряні війни» в далекій-далекій галактиці, опанувати основи робототехніки та ще багато іншого.

Як приєднатися?

Все дуже просто. Щоб приєднатися до Години коду, необхідно зареєструвати ваш урок інформатики на офіційному сайті проекту Code.org. Після цього необхідно обрати один з представлених на сайті інтерактивних підручників (інструкції з написання кодів додаються). На сайті також наведено детальні інструкції, за допомогою яких ви зможете легко організувати Годину коду. Зверніть увагу: уроки доступні українською мовою.

Цікаво, що для того, щоб провести Годину коду, не обов’язково бути викладачем інформатики. Достатньо цікавитися програмуванням, вірити у себе, та мати бажання долучитися разом із учнями до світової освітньої ініціативи.

Як працювати?

Вправи та підручники від Code.org працюють на будь-яких пристроях (персональних комп’ютерах, смартфонах, планшетах) у будь-яких браузерах. Докладна інформація про підручники та технічні вимоги також представлена на сайті. А якщо немає змоги працювати на комп’ютері, можна скористатися спеціальними безмашинними вправами. Самі розробники рекомендують працювати наступним чином:

• у парах – як свідчать дослідження, учні, які програмують удвох, демонструють кращі результати;
• використовуючи проектор – таким чином ви зможете залучити до участі у Годині коду одразу весь клас, навіть якщо пристроїв на всіх не вистачає;
• скориставшися безмашинним варіантом – для цього розробили спеціальні вправи. 

Узяти участь можуть усі вчителі України зі своїми учнями! І це дійсно чудово. На сайті представлені різні варіанти завдань для дітей різного віку, а отже, кожен учитель зможе знайти матеріал, який зацікавить саме його учнів. До речі, приємна новина: після завершення кампанії всі, хто забажає, зможуть роздрукувати для своїх учнів сертифікати, а потім ще й опублікувати світлини з уроку в спільноті проекту на Facebook.

Година коду проводиться зусиллями американської неприбуткової організації Code.org. За час існування ініціативи в ній узяли участь понад 100 мільйонів школярів зі 180 країн.

Як навчити дитину медіагігієни

Об’єктивність і суб’єктивність

Насамперед важливо пояснити, що інформація може бути об’єктивною і суб’єктивною. Перша стосується об’єкта, друга — суб’єкта. Наприклад, «іде дощ» — це об’єктивна інформація. Ми можемо перевірити це, відчути дощ на собі, намокнути під ним. Коли ми починаємо міркувати на тему дощу — це вже суб’єктивна інформація: «Дуже погано, що йде дощ, — я як раз помив машину» або «Добре, що йде дощ, — з’являться гриби». Це наше особисте ставлення, що ґрунтується на суб’єктивних поглядах і життєвому досвіді.

Із цієї точки зору всі ЗМІ (незалежно від країни, власників, популярності тощо) — суб’єктивні. Усе починається із суб’єктивності конкретного журналіста, продовжується редактором і закінчується власником видання.

Ми живемо в постіндустріальному світі, багато явищ якого визначаються інформацією. Якщо ми масово говоримо щось негативне про біткоїни, то їх курс відносно долара падає, якщо щось позитивне — росте. Це стосується будь-якого товару. Усе визначається сумою думок людей. У постіндустріальному світі те, що людина сказала, зазвичай, важливіше за те, що вона зробила. Принаймні в контексті ЗМІ.

Критичне мислення

Як перевірити: чи стосується інформація об’єктивних даних, чи це просто слова? Важливо мати критичне мислення і перевіряти інформацію.

Скільки разів не скажи слово «халва» — у роті солодше не стане. Критичне мислення як раз змушує людину скуштувати халву, щоб зрозуміти — існує вона взагалі, чи ні.

На жаль, більшість людей сліпо довіряють ЗМІ і не хочуть перевіряти інформацію. В основному, тому, що їм так комфортно. Наявність критичного мислення передбачає, у тому числі, вихід із зони комфорту.

Наприклад, багато людей бездумно діляться в Facebook постами про розіграш квартири в Києві, хоча це відвертий фейк. Ще один типовий приклад — обіцянки політиків. Мені здається, люди поки не хочуть розвивати в собі критичне мислення. А представники будь-якої влади ніколи не зацікавлені в тому, щоб громадяни країни володіли ним на максимальному рівні. Адже більшість політичних програм у світі — популістські, а популізм розбивається об критичне мислення.

Уявіть, ви приходите на ринок, і вам у пакет кладуть 10 нормальних помідорів і один гнилий — це ж ви винні, що вам його туди поклали. Потрібно було перевіряти. Шахрайство живе на довірі людини. Поки її можна обманювати, поки вона не вмикає захисні механізми критичного мислення, не починає вивчати продукт, який купує, — її будуть обманювати. Це як вуличні наперстки. У цій грі неможливо перемогти, але вона розрахована на людей, які готові себе обманювати і не ставитимуть навідних запитань про те, як взагалі гра працює, і чому я не виграю.

Як визначити правда це, чи фейк

Якщо ми бачимо пост про розіграш квартири в Києві, то для початку потрібно написати повідомлення на сторінку, де він опублікований. Отримати фотографії квартири, за допомогою сервісів, які є у відкритому доступі (наприклад, Google Image Search), перевірити, звідки взяті ці фотографії. Почати особисту взаємодію зі сторінкою: ставити навідні запитання, наприклад, чому вони розігрують квартиру. Рано чи пізно людина прийде до розуміння, що ніякої квартири не існує і її обманюють. Швидше за все, їй або не відповідатимуть, або відправлять фейкові фотографії іншої квартири.

Якщо це новинні фейки — завжди потрібно перевіряти джерела інформації. Дуже часто інформацію публікують сайти-одноденки, про які нічого не відомо. Завжди необхідно розуміти, звідки походить інформація, і спершу скептично ставитися до того, що тобі кажуть.

Canva: створення інфографіки

Canva – мультимовна онлайн-платформа, яка допомагає створити яскраву інфографіку, використовуючи велику бібліотеку дизайнерських шаблонів.

Майстер-клас про те, як працювати з онлайн-платформою Canva

Ключові переваги Canva:

• велика бібліотека готових тематичних шаблонів (документи, презентації, логотипи, афіші, постери для соціальних мереж та ін.);
• широкий діапазон опцій редагування;
• наявність української в мовних налаштуваннях інтерфейсу;
• можливість командної роботи над одним проектом (до 10 осіб);
• зручні формати збереження готових проектів ( PNG, JPEG чи PDF);
• безкоштовне користування опціями платформи у 30-денний термін.

10 фактів про освіту в Сінгапурі, що вражають

1. Особлива освітня філософія

Саме філософія робить освіту Сінгапуру привабливою для вивчення. Вона живе не просто на словах, а розкривається в усьому, що ми бачимо у звичайній сінгапурській школі. Її елементи були закладені в розбудову освіти ще з моменту здобуття незалежності.

Філософія стандартного навчання Сінгапуру об’єднує три ключові принципи щодо викладання і навчання:

У країні вірять в холістичну, цілісну освіту. Таку, що забезпечує цілісне світосприйняття, передбачає отримання фундаментальних знань і практичних навичок.

Сінгапурці певні: кожна дитина хоче і може навчатися. Тому фокусуються на потребах дітей, коли розробляють освітні методики.

Тут вірять, що навчання розквітає за чотирьох умов:

·     Створення турботливого та безпечного середовища навчання.

·     Діти залучаються до активного конструювання знань. Це навчання через запитання та через вирішення проблем, а не накопичування знань заради знань. А знання тут отримують для того, щоб задовольнити внутрішню зацікавленість і потребу у вирішенні проблем.

·     Велика увага до розвитку навичок синтезу й аналізу, вміння дискутувати.

·     Акцент на оцінюванні. Воно потрібне, щоб закривати певні пробіли в навчанні дітей, і передусім — формувальне, а не звичайні «рейтингові» тести та екзамени.

2. Навчальний рік починається взимку й закінчується восени

Навчальний рік тут починається в січні і завершується наприкінці жовтня. Я дізнався про це, коли постало питання, чому в розпал липня діти ходять до школи. Насамперед це для того, щоб поєднати календарний рік з навчальним. До того ж, у Сінгапурі за вікном увесь рік літо й повноцінно відпочивати місцеві школярі можуть у будь-який сезон.

3. До середньої школи треба скласти іспит

Вам не почулося. Іспити в школярів у Сінгапурі не тільки наприкінці навчання, а ще й коли дитині 12 років і вона переходить до середньої школи. Цей екзамен називається Primary School Leaving Examination (PSLE). Включає тестування з дисциплін, які найбільше надихають дитину й визначатимуть її подальший шлях.

У середній школі освіта відбувається в рамках спеціальних курсів з різними програмами — Експрес (4 роки навчання), Спеціальний, Стандартний, Нормальний академічний (5 років), Нормальний Технічний (5 років), Передпрофесійний.

Після закінчення середньої школи учні складають другий іспит — Singaporean GCE ‘O’ Level і потрапляють на навчання в коледж. Останній іспит — безпосередньо перед вступом в університет. Саме через цю низку екзаменів сінгапурська система освіти отримує велику дозу критики — мовляв, надто вже багато уваги приділяють екзаменуванню.

Самі ж сінгапурці наголошують, що проводять іспити не задля того, щоб створити рейтинг або вкрасти можливості в молоді, а щоб запропонувати дітям певну швидкість отримання нових знань і навичок, яка відповідає їхнім здібностям. Спершу ти дивишся на все це, і здається, що це якийсь глухий кут у навчанні. Але потім розумієш, що така схема дає можливість дитині потрапити в університет, навіть якщо вона показувала не дуже високі результати в початковій школі.

4. Освіта, яка навчає любити свою країну

Кожен день у школах Сінгапуру починається з підняття державного прапора. Але цим патріотичне виховання, звісно, не обмежується. Воно тут не тільки про прапор, гімн чи знання якихось базових законів.

Освітяни вірять, що справжній громадянин — особистість розкрита й усебічно розвинена. Ця людина несе Сінгапур у своєму серці та розуміє, що держава багато робить для неї й розраховує, що громадяни повертатимуть це майбутнім поколінням, залишаючись у країні та розвиваючи її потенціал.

Окрім власне уроків та підручників, громадянська освіта охоплює шкільне самоврядування та позашкільні активності, навчання безпеки в інтернеті, сексуальну освіту, кар’єрне орієнтування.

У Сінгапурі кожен вчитель є педагогом з громадянської освіти, батьки є ключовими партнерами, а цінності не тільки пропонуються, а й прищеплюються.

Мені показували «таблицю цінностей» в одній зі шкіл. За кожним пунктом є розшифровка — як саме можна продемонструвати певну цінність у дії. Наприклад: «допомагаю приятелю, який не встигає з навчанням», «розказав/-ла історію під час церемонії підняття прапора», «провів/провела екскурсію для відвідувачів школи», «запропонував/-ла ідею для покращення школи і беру участь у її впровадженні».

Протягом року діти збирають значки, які можна отримати за виконання певної дії. Школярі мають встигнути зібрати всю колекцію.

5. Учительство, яке зростає, та вчительські ступені

Як і в нашій Новій українській школі, сінгапурці ставлять у центр дитину. Але бачать ключем до досягнення високого розвитку школяра саме вчителя. Тому увага до педагогів проявляється не тільки на рівні високої заробітної плати, а й у фінансуванні державою проектів, які сприяють професійному зростанню вчительства. Ці проекти не є обов’язковими, їх ніяк не контролюють і дають повну свободу з використання можливостей. Загалом вчителі отримують від держави покриття на професійне зростання протягом 100 годин на рік.

Керівник Академії сінгапурських вчителів розповідав, що зараз тут зосереджені на тому, щоб освітяни ставали вчителями одне для одного. У них потужні спільноти, які навчають на рівні шкіл, районів і країни в цілому. Головними провайдерами знань є самі педагоги, а не просто залучені ззовні фахівці.

Кожен вчитель має ступінь. У Сінгапурі їх чотири: Teacher, Senior, Lead, Master Teacher. Ступені присуджують незалежні вчительські кластери з осіб, які мають вищий ступінь.

6. Відмова від шкільних інспекцій

У Сінгапурі є чіткий баланс між шкільною автономією та звітністю. Тут відмовилися від шкільних інспекцій, які стресували освітян щонайменше тричі на рік. Натомість у кожній школі проводять самооцінювання за системою з 9 компонентів.

Комісія до місцевих шкіл усе ж приходить, але тільки раз на шість років. До неї входять вчителі та директори з інших шкіл. Вони перевіряють, наскільки самооцінювання відповідає реальному стану справ. Але первинно школа сама ставить собі оцінку, бачить зони свого зростання та вдосконалює їх.

7. Акцент на позитивності в навчанні

Хімічні речовини, що виробляються від переживання позитивних емоцій, допомагають вчитися.

Емоційному інтелекту можна і треба навчитися. А ефективні педагоги мають знати, як допомогти дитині: усвідомлювати і розуміти себе; розпізнавати й керувати різними емоціями, зокрема, у важких ситуаціях; мотивувати себе й брати відповідальність; проявляти емпатію; будувати міцні взаємини.

8. Тілесні покарання

Уперше вони з’явилася в епоху британського колоніального правління. І досі продовжують застосовуватися в деяких сінгапурських школах. Покарання — удари ротанговими палицями, які називаються cane (тростина, а сама «процедура» англійською звучить як canning).

Зауважу, що canning є крайньою мірою та наслідком суворих, систематичних порушень, що заздалегідь відомі дітям. Ідеться про крадіжки, бійки, вандалізм, куріння тощо. Прикладанню палиць передує серйозна роз’яснювальна робота з дитиною, яка порушила правила, спілкування з батьками. Тілесні покарання застосовують тільки до хлопчиків.

Після покарання є пост-супровід, кожне застосування тростин реєструють. Директор школи самостійно вирішує, чи використовувати таку практику, а також тільки директор може власноруч робити canning — учительству це суворо заборонено. Зазвичай побиття палицями відбувається в директорському кабінеті, але можливі й публічні покарання в разі серйозної провини.

9. Учні займаються шкільним благоустроєм

Два роки тому вирішили долучати дітей до прибирання класів після навчання та до забезпечення благоустрою біля закладу освіти. Така практика існує й в інших країнах, наприклад, у Японії. При цьому в школах є постійні прибиральники.

Тобто це відбувається зовсім не з метою зекономити за рахунок дитячих рук. Адже культура спільного прибирання сприяє розбудові взаємин, відповідальності й причетності до справ своєї громади. До того ж цей процес підтримують та супроводжують педагоги, які допомагають розподілити ролі.

10. Прозора система просування кар’єри

На 5,6 млн сінгапурців діють 350 шкіл, де для 500-тисячного учнівства викладають 33 тисячі вчительок і вчителів. Після завершення шести років директор школи може перейти в іншу школу на таку ж посаду або піти викладати в певну інституцію, пов’язану з освітою.

Досвід сінгапурців, їхні вміння та погляди не втрачаються в системі. Цікаво, що багато сінгапурських директорів шкіл, які виходять на пенсію, потім їдуть до інших країн очолювати міжнародні школи. Це дуже поширена практика.

Word It Out: створення хмар слів

Word It Out – зручний у використанні англомовний онлайн-сервіс, за допомогою якого можна створювати різноманітні хмари слів.

Ключові переваги Word It Out:

• сервіс є безкоштовним та не потребує реєстрації на сайті;
• кириличні шрифти не спотворюються при відображенні;
• є можливість обрати на власний смак 2 кольори – для тексту і фону;
• наявність функції вибору орієнтації сторінки та співвідношення сторін зображення;
• можливість виключати короткі слова із хмари;
• наявність кнопки випадкових налаштувань, завдяки якій можна генерувати різні варіанти відображення тексту;
• вільний доступ до скачування власноруч створеної хмари чи її поширення за допомогою посилання.